«Я зняв три фільми, — казав Алекс Майклідіс про свою першу кар'єру, — і вони ставали дедалі гіршими». Один зі знятих за його сценарієм фільмів узагалі не вийшов у прокат — продюсер після перегляду порадив авторові піти вчитися на сценарний факультет Американського кіноінституту (AFI) в Лос-Анджелесі, і саме ця порада, за словами самого Майклідіса, виявилася найкращою, яку він отримував. Лише за два зняті й показані фільми — «The Devil You Know» (2013, з Розамунд Пайк, Леною Олін і Дженніфер Лоуренс) та співавторський «The Con Is On» (2018, з Умою Турман, Тімом Ротом і Софією Верґарою) — і провальну кінокар'єру, яку сам автор описував без прикрас, а тридцять шість років, потрібних, щоб зрештою сісти писати детективний роман, який він відкладав два десятиліття. Результатом став «The Silent Patient» (2019) — дебют, що розійшовся накладом понад 6,5 мільйона примірників у п'ятдесяти країнах, дебютував на першому місці списку бестселерів The New York Times і був придбаний для екранізації продюсерською компанією Бреда Пітта Plan B.
Українською всі три наявні романи Майклідіса — «Мовчазна пацієнтка» (2019), «Діви» (2021) та «Лють» (2024) — виходять у видавництві Vivat, і всі три побудовані за впізнаваною авторською архітектурою: замкнений простір у дусі Агати Крісті, оповідач із компрометувальною близькістю до злочину (терапевт, що лікує підозрювану; терапевтка, що сама стає одержимою підозрюваним; драматург, що переказує історію, в якій сам є учасником) і пряме, не декоративне використання конкретного давньогрецького тексту — не «грецька міфологія» загалом, а «Алкеста» Евріпіда для «Мовчазної пацієнтки», міф про Персефону для «Дів». Це не випадковий добір тем: Майклідіс вивчав англійську літературу в Триніті-коледжі Кембриджського університету, зростав на Кіпрі, де давньогрецькі трагедії й досі щоліта грають просто неба, а сам вважає, що дитяче знайомство із творами Агати Крісті остаточно сформувало його як письменника.
Кар'єра до «Мовчазної пацієнтки»
Алекс Майклідіс народився 1977 року на Кіпрі, в родині англійки-матері та кіпрського грека-батька, і виріс у будинку, повному книжок, — з полиць, які мати регулярно поповнювала Діккенсом, Івліном Во, Анджелою Картер, Маргарет Етвуд, Робертом Ґрейвзом і Генрі Джеймсом. Проте найважливіший читацький досвід дитинства стався не завдяки матері, а всупереч її смакам: вона не визнавала кримінальної прози, тож одинадцяти- чи дванадцятирічний Алекс потайки заліз у кімнату старшої сестри й узяв з її полиці роман Агати Крісті «І не лишилось жодного» — прочитав його за одну ніч, не стуливши очей від хвилювання й страху, а наступного літа на пляжі читав уже виключно Крісті. До вісімнадцяти років він жив у Нікосії, столиці Кіпру, розділеної на грецьку й турецьку частини, — і саме там давньогрецькі трагедії викладають у школах так само буденно, як у Британії Шекспіра, а самі вистави щоліта грають просто на вулицях. Після школи він вступив до Триніті-коледжу Кембриджського університету на відділення англійської літератури, де більше часу проводив у студентських театральних трупах, ніж на лекціях, — зігравши чотирнадцять ролей за три роки, він отримав від власного тьютора прямий ультиматум: або менше акторства, або відрахування.
Після Кембриджа Майклідіс кілька років намагався зробити акторську кар'єру в Лондоні, підробляючи барменом і кур'єром у кінопродюсерській компанії, поки не почав писати сценарії. Перший же поставлений за його сценарієм фільм виявився настільки невдалим, що так і не вийшов у прокат, — саме тоді продюсер порадив йому вступити до Американського кіноінституту, де Майклідіс закінчив сценарний курс у складі випуску 2004 року. За наступне десятиліття він написав сценарії до трьох поставлених фільмів — «The Devil You Know» (2013, режисер Джеймс Оуклі) і співавторський «The Con Is On» (2018) — жоден з яких не приніс йому очікуваного визнання; сам автор пізніше жартував, що його фільми «ставали дедалі гіршими» один за одним, а на майданчику він регулярно спостерігав, як роками виношені сценарії переписували чи різали через примхи режисера чи актора, брак бюджету або зірваних локацій.
Розчарувавшись у сценарному ремеслі, Майклідіс звернувся до того, що залишалося сталим у його житті ще з двадцяти з гаком років, — психотерапії: він почав здобувати післядипломну освіту психотерапевта й водночас підробляти в закритому психіатричному закладі для підлітків на півночі Лондона, але зрештою покинув навчання, не отримавши кваліфікації, вирішивши, що він письменник, а не терапевт. У тридцять шість років він нарешті сів писати детективний роман, який відкладав двадцять років, — і одразу зіткнувся з проблемою: про детективів він не знав практично нічого, зате чудово знав психотерапевтів, тож зробив героєм саме терапевта, що розслідує психологічний злочин. Свідомо поєднавши два визначальні для себе впливи — грецький міф та Агату Крісті, — він вибрав місцем дії психіатричний заклад: одну з небагатьох замкнених локацій, яку сама Крісті за свою кар'єру жодного разу не використала. Несподіваний світовий успіх «Мовчазної пацієнтки», яку продали у п'ятдесяти країнах, за лічені місяці замінив його застряглу голлівудську кар'єру.
Книги українською
Мовчазна пацієнтка
Успішна художниця Алісія Беренсон одного вечора всаджує п'ять куль в обличчя свого чоловіка Ґебріела, модного фотографа, що повернувся з вечірньої зйомки для Vogue, — а потім не вимовляє більше жодного слова. Її переводять до «Ґроув», закритого психіатричного відділення на півночі Лондона; єдине, що лишається схожим на її свідчення, — моторошний автопортрет, який вона малює вже в клініці й називає «Алкеста», за трагедією Евріпіда про жінку, яка добровільно вмирає замість чоловіка, а повернувшись із царства мертвих, мовчить. Судовий психотерапевт Тео Фабер, давно одержимий цією справою, влаштовується на роботу саме в «Ґроув», щоб особисто взятися за її лікування, — і що глибше він занурюється в минуле Алісії, то очевиднішою стає його власна, зовсім не нейтральна причетність до цієї історії.
Українське видання Vivat (2019, 288 сторінок, переклад Юлії Підгорної) вийшло того самого року, що й англомовний оригінал видавництва Celadon Books. Дебют одразу здобув премію Goodreads Choice Awards 2019 у категорії «Містика і трилер» (Mystery & Thriller), розійшовся накладом понад 6,5 мільйона примірників і був придбаний для екранізації продюсерською компанією Бреда Пітта Plan B. На відміну від типового маркетингового «натхненного грецькою міфологією», тут прив'язка гранично конкретна: сама героїня прямо називає свою картину на честь Евріпідової «Алкести» — і саме цей автопортрет, а не абстрактний символізм, стає композиційним ключем усього роману.
Діви
Тридцятишестирічна вдова й груповий терапевт Маріана Андрос їде до Кембриджа, свого рідного університету, коли там убивають Тару — подругу її небоги Зої й членкиню «Дів», закритого гуртка студенток довкола харизматичного професора грецької трагедії Едварда Фоски, чиї лекції раз у раз повертаються до обрядів Персефони й миту зерна в підземне царство. Маріана переконана, попри бездоганне алібі Фоски, що вбивця саме він, і чим наполегливіше вона намагається довести його провину, тим сильніше власна одержимість руйнує її репутацію психотерапевтки й стосунки з найближчими людьми, тоді як тіла в кампусі продовжують з'являтися.
Українське видання Vivat (2022, 352 сторінки, переклад Дарини Березіної) вийшло з присвятою письменниці Софі Ганна, авторці детективів про інспектора Уотерхауса. Publishers Weekly писало, що роман довів: Майклідіс «не автор одного успіху» (no one-hit wonder), хоча приймали книгу неоднозначніше за дебют — не варто розкривати фінальний поворот, але варто зазначити чесно: та однозначність вини Фоски, на якій наполягає розповідь із перших сторінок, аж ніяк не є простим підсумком історії, і саме ця розбіжність між заявленою впевненістю оповідачки та реальним фіналом розділила читацькі враження сильніше, ніж це було з «Мовчазною пацієнткою».
Лють
Оповідач Елліот Чейз, драматург, від перших сторінок звертається напряму до читача, попереджаючи: історію вбивства, про яку той, можливо, чув із таблоїдів, насправді розповідали неправильно. Колишня кінозірка Лана Фаррар запрошує Елліота та подругу-акторку Кейт Кросбі разом зі своїм чоловіком Джейсоном Міллером і сином-підлітком Лео на приватний грецький острів Аура — весільний подарунок від її покійного першого чоловіка, голлівудського продюсера Отто Кранца, — на, здавалося б, звичайні великодні канікули. Легендарно люта егейська буря, яку місцеві називають просто «Лють», відрізає острів від материка на цілу ніч, а вранці одного з семи гостей знаходять мертвим.
Українське видання Vivat (2024, 288 сторінок, переклад Максима Цап'юка) супроводжується на обкладинці цитатою The Guardian про «лиховісного й ненадійного» Елліота Чейза, який веде читачів крізь «викрутні приголомшливих підступів, секретів і вбивств». Формально це самостійний роман, але дія відбувається в тому самому вигаданому всесвіті, що й дві попередні книги: в епілозі до в'язниці, де сидить Елліот, приходить сама Маріана Андрос — терапевтка-оповідачка з «Дів» — і пропонує йому записати все, що сталося, перетворюючи весь прочитаний текст на її ж терапевтичну пропозицію.
Разом ці три романи — не три окремі історії про різні замкнені простори, а один послідовно розвинений метод: терапевт чи людина, дотична до терапії, як оповідач; конкретний, а не декоративний давньогрецький текст як структурний каркас; і локація, зачинена так само ретельно, як зачинений сам оповідач від власної об'єктивності. Поява Маріани Андрос в епілозі «Люті» перетворює це на щось більше за збіг прийомів — це підтвердження, що після трьох книжок Майклідіс, свідомо чи ні, побудував спільний всесвіт, а не просто повторив один і той самий комерційно успішний трюк тричі поспіль.
Твори Алекса Майклідіса можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.
