Джулі Коен народилася в містечку Рамфорд у гористій західній частині штату Мен — індустріальному селищі при паперовому комбінаті, де характерний сірчаний запах целюлозного виробництва місцеві жителі жартома називали "запахом грошей". Родина жила під горою, на вершині якої стояла публічна бібліотека Рамфорда, і майбутня письменниця роками витоптувала стежку між домом і книжковими полицями; свій перший роман — гендерно перевернуту імітацію "Чарівника Земномор'я" Урсули Ле Ґуїн про дівчинку-чаклунку — вона написала від руки в зошиті на спіралі у віці одинадцяти років, доповнивши текст власноруч намальованими картами вигаданого світу. Літературу вона вивчала на "summa cum laude" в Університеті Брауна (Род-Айленд), а згодом продовжила освіту в Кембриджі; ступінь магістра філософії (M.Phil) вона захистила в Редінгському університеті за темою фей у вікторіанській та едвардіанській дитячій літературі — тема настільки вузькоспеціалізована, що, за власним зізнанням авторки, не мала жодного практичного застосування, тож вона стала на певний час учителькою англійської мови в середній школі.
Саме ця подвійна освітня траєкторія — науковий інтерес до фольклору й водночас практика викладання дітям — і визначила майбутню роздвоєність її письменницької кар'єри. Коен остаточно переїхала до Великої Британії й оселилася в графстві Беркшир, де живе й досі; там вона вже багато років викладає творче письмо як молодший викладач (Associate Lecturer) у Редінгському університеті — тому самому, де захищала магістерську роботу. Ця обставина важлива для розуміння її прози як письменниці, а не лише як розповідача: коли за двадцять років кар'єри авторка неодноразово програвала лекції з композиції сюжету студентам, це неминуче позначається на технічній вивіреності її власних текстів, включно з тими, що вона публікує вже під іншим іменем.
Кар'єра до псевдоніма
Під власним іменем Джулі Коен пише так званий "book club fiction" — комерційну прозу для жіночих книжкових клубів, зосереджену на стосунках, родинних таємницях і моральних дилемах повсякденного життя, без жанрових умовностей трилера. Її роман "Dear Thing" (2014) і роман "Together" (2018) обидва потрапили до списків британського телевізійного книжкового клубу Річарда і Джуді (Richard and Judy Book Club) — одного з найвпливовіших механізмів формування бестселерів у Британії; "Together" отримав нагороду RNA як "Сучасний романтичний роман року" 2018-го й був перекладений одинадцятьма мовами з подальшою опцією на телеекранізацію. Роман "The Two Lives of Louis & Louise" потрапив до довгого списку премії Polari (що присуджується за художню прозу з ЛГБТК+ тематикою) і був придбаний продюсерською компанією Enderby Entertainment для повнометражної кіноадаптації, а роман "Where Love Lies" 2015 року отримав нагороду RNA в категорії "найкраще романтичне чтиво".
Паралельно з художньою прозою Коен активно вибудовувала інституційну кар'єру всередині британського літературного середовища: вона є віцепрезиденткою Асоціації романістів (Romantic Novelists' Association, RNA), заснувала при цій асоціації окремий підрозділ Rainbow Chapter для письменників і письменниць ЛГБТКІА+ спільноти, а 2020 року отримала нагороду RNA Inclusion Award за системну підтримку розмаїття в романтичній прозі. Вона є патронкою беркширської благодійної організації з дитячої грамотності ABC to Read, яка допомагає дітям із початкових шкіл графства навчитися читати, а також керує власною онлайн-школою письменницької майстерності Novel Gazing і літературною консультаційною практикою для авторів-початківців, куди щороку записується більше охочих, ніж вона фізично може прийняти.
До 2023 року вся ця багаторічна робота відбувалася під іменем Джулі Коен і в межах жанру, де основним двигуном сюжету були людські стосунки, а не насильство. Перелом стався, коли письменниця вирішила написати текст про жінку, яка вбиває кривдників — задум, що категорично не вписувався в емоційний регістр її попередньої прози для книжкових клубів. Замість того щоб публікувати цей матеріал під усталеним іменем і ризикувати сплутати очікування постійної читацької аудиторії, Коен додала до свого імені друге ім'я — Мей — і випустила психологічний трилер "Bad Men" уже як Джулі Мей Коен: формальний спосіб чітко розмежувати два регістри одного авторського голосу, зберігши водночас пряму спадкоємність (те саме прізвище, той самий досвід композиції характеру) між обома творчими іпостасями.
Ключові книги українською
Поганці
Оригінальна назва дебютного трилера Джулі Мей Коен — "Bad Men" (2023, видавництво Bonnier у Британії); в українському перекладі Тетяни Микитюк книжка вийшла 2025 року у видавництві КСД (336 сторінок, ISBN 978-617-15-1359-4). У центрі сюжету — Саффі Гантлі-Олівер, заможна й ефектна лондонська світська левиця, яка вже п'ятнадцять років веде подвійне життя серійної вбивці: своїми жертвами вона обирає виключно "поганих чоловіків" — ґвалтівників, домашніх тиранів, убивць, яким закон із тих чи інших причин не завадив. Передісторія її "покликання" пояснена прямо: у дванадцять років Саффі ненавмисно вбила вітчима Гарольда, який сексуально її розбещував і готувався взятися за молодшу сестру, — і саме цей травматичний досвід перетворився на довічну особисту етику вибіркового насильства. Ускладнення в її ретельно збалансованому подвійному житті настає, коли вона закохується в Джонатана Дерозьє — популярного ведучого подкасту про справжні злочини; коли наступного ранку після того, як від нього пішла дружина, на порозі його будинку знаходять обезголовлене тіло, саме Джонатан стає головним підозрюваним у вбивстві, якого не скоював.
Financial Times описала роман формулою "Мовчання ягнят" зустрічається з "Секс і місто", а сама книжка стала вибором книжкового клубу BBC Radio 2 (провадила його тоді Зоуі Болл, яка охарактеризувала текст як "гострий, їдкий, смішний, темний") і потрапила до короткого списку премії RNA Jackie Collins Romantic Thriller Award — нагороди Асоціації романістів за романтичний трилер, названої на честь письменниці Джекі Коллінз. Важливий структурний нюанс: "Bad Men" написаний не як прямолінійний трилер із наростанням саспенсу, а як переважно романтична комедія з кримінальною рамкою — рецензенти, зокрема на Goodreads, окремо відзначали, що власне вбивств у тексті менше, ніж обіцяє передмова, а основний сюжетний рушій — це слідство Саффі заради зняття підозр із Джонатана, а не серія нових розправ. 2025 року вийшло продовження "Body Count" (видавництво Zaffre), яке розвиває стосунки Саффі й Джонатана вже після подій дебютного роману, — однак наступна книжка Коен, перекладена українською, це вже цілком самостійний, не пов'язаний із Саффі текст.
Їж, убивай, люби
Оригінальна назва — "Eat Slay Love" (2024, Zaffre у Британії; американське видання — Harry N. Abrams, 2025), пряма пародійна алюзія на мемуари Елізабет Ґілберт "Їсти, молитися, кохати". Це вже не продовження історії Саффі, а цілком окремий роман про трьох жінок, яких, на перший погляд, не єднає геть нічого: Марина — розлучена мати трьох дітей дошкільного віку, яка покинула кар'єру шеф-кухарки заради сім'ї і щойно успадкувала будинок бабусі в заможному лондонському передмісті Річмонд; Лайла — сором'язлива бібліотекарка, чиє життя різко змінюється після виграшу в лотерею; і Опал — постменопаузальна фітнес-інфлюенсерка з гострим язиком, яка щодня бореться за лайки в індустрії, що поклоняється молодості, і приховує непросте минуле. Об'єднує цих трьох жінок один чоловік — шарлатан, який обманював кожну з них під різними іменами (для Опал він Зандер, для Марини — Ксав'єр) і зрештою опиняється зв'язаним у підвалі будинку Марини; історія розповідається почережно від імені кожної з трьох героїнь, із флешбеками, що поступово розкривають, як саме кожна з них потрапила в його тенета.
Українське видання (перекладачка Тетяна Микитюк, КСД, 2025, 336 сторінок, ISBN 978-617-15-1438-6, вікове обмеження 18+) зберігає ключову рису оригіналу — поєднання чорної комедії з непідробним фемінізмом другої хвилі "мовчання жертви": Опал у романі проговорює досвід вікової дискримінації в соцмережевій індустрії краси, Лайла — вразливість перед фінансовим шахрайством під маскою залицяння, а Марина — знецінення жінки-матері після розлучення колишнім чоловіком і власною родиною. Аудіоверсія оригіналу начитана трьома різними акторками (Клер Корбетт, Кетрін Пресс і Ребекка Норфолк) — по одній на кожен із трьох голосів оповіді, що технічно підкреслює структурну особливість тексту. На відміну від "Поганців", де насильство є особистою місією героїні-одиначки, тут воно постає результатом стихійного жіночого союзу випадкових незнайомок, що за лічені тижні перетворюються на справжніх подруг, — саме тому книжка послідовно фігурує в рецензіях радше як "revenge comedy" про дружбу, ніж як класичний трилер.
Разом ці два романи фіксують не просто зміну псевдоніма, а свідомий експеримент письменниці з традиційним жанром романтичної прози: Джулі Коен, двадцять років вибудовувавши кар'єру на емоційно теплих сюжетах для книжкових клубів і виховуючи покоління авторів-початківців через власну літературну школу, під іменем Джулі Мей Коен препарує ту саму формулу — жіночу емоційність, стосунки, гумор — але доводить її до абсурдистської крайності через тему вбивства кривдників. І "Поганці", і "Їж, убивай, люби" зберігають фірмовий прийом авторки з її "легального" доробку — багатогранних, психологічно достовірних жіночих персонажів, — але поміщають їх у сюжетну рамку, де провокативна назва обіцяє більше графічного насильства, ніж читач зрештою отримує: критики обох текстів одностайно вказують, що справжній двигун цієї прози — не кров, а гостра, феміністично забарвлена іронія над тим, як жінки виживають у світі, побудованому чоловіками, яких варто було б назвати поганими.
Твори Джулі Мей Коен можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.
