10 березня 1969 року видавництво G. P. Putnam’s Sons випустило роман, який, за словами самого автора, він писав не заради літератури, а заради грошей: на той момент Маріо П’юзо мав сім’ю на утриманні й, за свідченнями біографів, борги перед родичами, банками та букмекерами. «Хрещений батько» втримувався в списку бестселерів The New York Times 67 тижнів і за два роки розійшовся накладом понад дев’ять мільйонів примірників; студія Paramount придбала кіноправа ще до виходу книжки, спираючись лише на незавершений рукопис. Сам П’юзо ніколи не заперечував комерційного мотиву, а в інтерв’ю казав, що хотів би написати цей текст краще, — зізнання, яке нині читається майже як іронія, зважаючи на те, що саме цей роман визначив образ американської мафії в масовій уяві на півстоліття вперед.
Справжній парадокс П’юзо в тому, що «Хрещений батько» був для нього не вершиною, а вимушеним компромісом. Попередній роман, «Фортуна пілігрима» (1965), натхненний історією його матері-іммігрантки, The New York Times назвала «малою класикою», і сам П’юзо до кінця життя вважав його своєю найкращою й найлітературнішою книжкою, але продався він мізерним накладом. Мафіозний сюжет П’юзо збудував не на особистому досвіді — зв’язків із кримінальним світом у нього не було, — а на історіях, які чув під час роботи в редакціях чоловічих журналів, на газетних хроніках і на вмінні перенести на гангстерів знайому з дитинства логіку італійської іммігрантської родини, де лояльність до своїх стоїть над законом держави, яка тебе не прийняла.
Кар'єра до псевдоніма
Маріо П’юзо народився 15 жовтня 1920 року в нью-йоркському районі Hell’s Kitchen у родині вихідців із провінції Авелліно в Кампанії: батько походив із Пʼєтрадефузі, мати — з Аріано-Ірпіно. Район на західному боці Мангеттена населяли бідні італійські та ірландські іммігранти, і саме цей світ — тісні квартири, боргові книги, жінки, що тримають родину докупи, — П’юзо згодом описав у «Фортуні пілігрима», а потім перетворив на соціальний фундамент «Хрещеного батька». Освіту він здобув у Коледжі Нью-Йоркського міського університету (CCNY), а під час Другої світової війни служив в Повітряних силах армії США: через слабкий зір його не допустили до бойових завдань, і він працював офіцером зі зв’язків із громадськістю в Німеччині.
Літературний шлях П’юзо почався невеликими кроками: 1950 року журнал American Vanguard надрукував його перше оповідання «Останнє Різдво», а 1955-го видавництво Random House випустило дебютний роман «Темна арена» (The Dark Arena), дія якого розгортається в повоєнній Німеччині. Критики поставилися до книжки прихильно, але гроші вона не принесла, тож, щоб прогодувати сім’ю, П’юзо влаштувався до Magazine Management Company видавця Мартіна Ґудмана — компанії, що випускала чоловічі журнали на кшталт Male, Men, True Action і Swank. 1960 року Брюс Джей Фрідман узяв його помічником редактора, а П’юзо, крім редакційної роботи, сам писав для цих видань — і саме тут з’явився його псевдонім Маріо Клері (Mario Cleri): під ним виходили пригодницькі матеріали про Другу світову для True Action, сенсаційні журнальні статті на зразок «Шість мільйонів акул-убивць, що тероризують наші береги» і роман «Шість могил до Мюнхена» (1967), розгорнутий із оповідання 1965 року.
Кар’єрний злам стався наприкінці 1960-х. Після невдачі «Фортуни пілігрима» П’юзо вирішив, за власними словами, відмовитися від «мистецтва» й написати комерційну книжку; приблизно три роки він працював над майбутнім «Хрещеним батьком», підживлюючи побут журнальними статтями й пригодницькими оповіданнями. Видавництво Putnam виплатило йому аванс у п’ять тисяч доларів, а Paramount, за словами продюсера Роберта Еванса, 1968 року запропонувала П’юзо 12 500 доларів за шістдесят сторінок рукопису під робочою назвою «Mafia», коли той зізнався, що терміново потребує близько десяти тисяч, аби розплатитися з картковими боргами. Після виходу роману П’юзо розділив із режисером Френсісом Фордом Копполою «Оскар» за найкращий адаптований сценарій до фільму «Хрещений батько» (1972, три статуетки загалом) і здобув другий за сценарій «Хрещеного батька 2» (1974); він також випустив нонфікшн «Хрещений батько: записки та інші зізнання» (1972) і «Всередині Лас-Веґаса» (1977), а помер 2 липня 1999 року у власному домі в Бей-Шорі, Лонг-Айленд.
Книги українською
Хрещений батько
Назва: Хрещений батько
Автор: Маріо П’юзо
Видавництво: Лабораторія
Рік виходу оригіналу: 1969
Жанр: Кримінальний роман
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУДія роману охоплює 1945–1955 роки й відкривається весіллям Конні Корлеоне та Карло Річчі в родинному маєтку на Лонг-Айленді, де дон Віто, за традицією, приймає прохачів, яким не відмовляє в обмін на лояльність, — сцена, що одразу задає логіку всього тексту: влада тут тримається не на страху, а на системі особистих боргів і послуг. Точка неповернення настає, коли дон відмовляється фінансувати наркоторгівлю, запропоновану Солоццо, відомим як «Турок», і на нього влаштовують замах. Молодший син Майкл, ветеран війни, який до того демонстративно тримався осторонь родинного бізнесу, вбиває Солоццо й корумпованого капітана поліції Мак-Клаські в нью-йоркському ресторані, тікає на Сицилію, а за час його відсутності гине старший брат Сонні, і саме тоді стає очевидно, що наступником буде той, хто цієї ролі найменше прагнув. Поруч діють консильєрі Том Гейґен, названий син дона, і Люка Брасі — персонаж, чия легенда будується швидше на чутках, ніж на вчинках.
Український переклад Мирослава Томащука вийшов 2024 року у «Лабораторії», 528 сторінок, тверда обкладинка, і ця дата не випадкова: книжка з’явилася на межі 55-річчя першої публікації. Для читача, що знає лише Копполин фільм, текст П’юзо несподівано багатший: у романі значно більше передісторій другорядних постатей — від становлення молодого Віто в Нью-Йорку початку XX століття до історії співака Джонні Фонтейна, прототипом якого вважають Френка Сінатру, — і менше «романтики». The New York Times у рецензії на оригінал зазначала, що роман — це «фантазія про насильницьку особисту владу без наслідків», і ця неоднозначна оцінка добре описує подвійність книги: вона водночас береже родинну етику, яку проповідує дон, і не приховує її моральної ціни.
Сицилієць
Назва: Сицилієць
Автор: Маріо П’юзо
Видавництво: Лабораторія
Рік виходу оригіналу: 1984
Жанр: Кримінальний роман
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУДія розгортається 1950 року, наприкінці дворічного вигнання Майкла Корлеоне на Сицилії: дон Віто доручає синові вивезти до Америки місцевого бандита Турі Ґільяно — «сицилійського Робін Гуда», який воює і з державою, і з Коза Нострою. Майкл зустрічається з могутнім доном Кроче Мало, «капо ді тутті капі» острова, з найближчим соратником Ґільяно Аспану Пішотою та професором Палермського університету Гектором Адонісом, хрещеним батьком Турі. Більшу частину тексту займають ретроспекції: від 1943 року, коли початок його розбійницького шляху збігається з сутичкою з карабінерами, до розрахованого союзу з Кроче, першотравневої різанини селян у Портелла-делла-Джинестра й остаточної зради, яку Майкл, не маючи про це жодного уявлення, фактично сам і прискорив, повідомивши Пішоті, що «Заповіт» Ґільяно в безпеці в Америці.
Український переклад Мирослава Томащука вийшов 2025 року у «Лабораторії», 400 сторінок, тверда палітурка. Ґільяно — реальна історична постать (1922–1950), його вбили в липні 1950 року, а прототипом дона Кроче вважають післявоєнного боса Сицилійської мафії Калоджеро Віццині; П’юзо свідомо змінює написання прізвища героя й романтизує його, перетворюючи на трагічного ідеаліста. Це роман про те, як із місцевої історії виростає той самий кодекс, що вже діє в Нью-Йорку: коли Майкл дізнається, що батько уклав із доном Кроче угоду про замовчування «Заповіту», читач бачить, що на Сицилії влада лише вдає, ніби перемагає легенду. Не випадково в екранізації Майкла Чиміно 1987 року (Крістофер Ламберт у ролі Ґільяно) Майкл Корлеоне та Клеменца були вилучені через проблеми з правами на персонажів — і без них фільм утратив той міст, на якому тримається сам текст.
Два романи, які сьогодні можна прочитати українською, — це дві половини одного авторського механізму: «Хрещений батько» показує, як сицилійські закони виживання проростають у вигляді американського сімейного бізнесу, а «Сицилієць» повертає читача до першоджерела цього кодексу й показує, чому він сильніший за будь-яку державу, яка обіцяє справедливість, але не вміє її дати. Обидві книжки написані з позиції людини, що добре знає ціну боргу — буквальну й моральну, — і саме тому П’юзо, колишній автор журнальних історій про війну під псевдонімом Маріо Клері, зумів зробити з мафіозних хронік не розважальний жанр, а розмову про лояльність, кровну залежність і про те, скільки насправді коштує бути «своїм».
Твори Маріо П’юзо можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.
