Анні Ерно: донька нормандських бакалійників, яка перетворила власну пам'ять на соціологію й отримала Нобелівську премію

Нобелівський комітет 2022 року присудив премію з літератури Анні Ерно «за відвагу й клінічну гостроту, з якими вона розкриває корені, відчуження та колективні обмеження особистої пам'яті». У цьому формулюванні немає слова «роман», і це не випадково: Ерно відмовилася від вигаданих сюжетів, а в «Роках» навіть від займенника «я». Вона бере конкретний епізод власного життя — підпільний аборт 1963 року, неділю 1952-го, коли батько спробував убити матір, літо, проведене в дитячому таборі, — і розбирає його так, як соціолог розбирає кейс: що саме сталося, які слова тоді були в ужитку, що казали сусіди, яким був закон і хто за нього платив.

Українською її тексти вийшли у видавництві «Фоліо» трьома збірками, кожна з яких об'єднує кілька повістей. Ці книги короткі, і за обсягом їх можна прочитати за вечір, але читаються вони повільно: Ерно пише сухо, майже без епітетів і метафор, і саме ця «плоска» манера, як вона сама її називає, змушує вдивлятися в деталі. Нижче — біографія авторки й огляд усіх трьох збірок: від «Замороженої жінки» 1981 року до «Юнака» 2022-го.

Від Анні Дюшен до Анні Ерно

Анні Дюшен народилася 1 вересня 1940 року в нормандському містечку Ліллебонн. Її батьки, Альфонс Дюшен і Бланш Дюменіль, тримали кафе-бакалію, а 1945 року родина переїхала до Івето, де Анні з квітня 1946 року ходила до приватної католицької школи Сен-Мішель. Прізвище Ерно вона отримала пізніше, після заміжжя, тож псевдоніма в неї немає: під дівочим прізвищем Дюшен у її текстах фігурує дівчина, якою вона була, а під прізвищем чоловіка вона публікується і досі. Класова позиція її батьків — вчорашніх робітників, які вибилися в дрібні підприємці, але не стали «буржуазією» — стане головною темою її книжок.

1958 року вона вступила до філософського класу ліцею Жанни д'Арк у Руані, 1959-го склала другу частину бакалавра, а потім вчилася в Нормальній школі вчительок у Руані, яку залишила в лютому 1960 року. Того ж року вона кілька місяців працювала нянею в Лондоні, а відтак вивчала сучасну літературу в Руанському університеті (1961–1963); дипломну роботу присвятила жінкам і коханню в сюрреалізмі. Саме на цей час припадає подія, про яку вона згодом напише «Подію»: 1963 року вона зробила нелегальний аборт. 27 червня 1964 року Анні вийшла заміж за Філіпа Ерно, студента політології й соціології з Бордо, й оселилася в Кодеран поблизу Бордо; в подружжя народилися сини Ерік (1964) і Давид (1968). Двічі, 1965-го й 1966-го, вона не склала іспит агрегації, 1967 року стала викладачкою ліцею в Бонневілі, а 1971-го склала агрегацію заочно.

Перша книга, «Порожні шафи», вийшла 1974 року. 1975-го родина переїхала до нового міста Сержі-Понтуаз під Парижем, де Ерно живе й нині. З 1977 року й до виходу на пенсію 2000-го вона викладала в Національному центрі дистанційної освіти (CNED). Справжнім переломом став «Майдан» (La Place, 1983), за який 1984 року вона отримала премію Ренодо. Шлюб із Філіпом Ерно розпався на початку 1980-х. Книга «Роки» (2008) принесла їй премії Маргеріт Дюрас і Франсуа Моріака та Премію французької мови, 2016 року — Європейську премію Стрега, 2019-го — Міжнародну премію Форментор за сукупність творчості. 6 жовтня 2022 року було оголошено про Нобелівську премію.

Книги українською

Жінка. Майдан. Просто пристрасть. Заморожена жінка

Книга Жінка. Майдан. Просто пристрасть. Заморожена жінка, Анні Ерно

Назва: Жінка. Майдан. Просто пристрасть. Заморожена жінка

Автор: Анні Ерно

Видавництво: Фоліо

Рік виходу оригіналів: 1981–1991 (Заморожена жінка — 1981, Майдан — 1983, Жінка — 1987, Просто пристрасть — 1991)

Жанр: Автофікція

ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУ

Збірка об'єднує чотири тексти, які за хронологією виходу йдуть так: «Заморожена жінка» (1981), «Майдан» (1983), «Жінка» (1987), «Просто пристрасть» (1991). У «Майдані» Ерно пише про батька, який помер 1967 року, і про його шлях від робітника до власника кафе-бакалії; саме тут вона вперше формулює свою манеру — «плоске письмо», без ліричних відступів і без жалю до себе. «Жінка» присвячена матері, Бланш Дюменіль, яка померла 1986 року, і вибудовує портрет за тим самим принципом: факти, цитати з реплік, опис побуту, а не оцінка. За анотацією видавця, ці два тексти про батьків і про розрив, який із часом утворюється між дітьми та родиною.

«Заморожена жінка» — автофікційна розповідь про дівчину з інтелектуальними амбіціями, яка після шлюбу й народження дітей опиняється в ролі дружини й матері, і про те, як у цій ролі зникає її особисте життя. «Просто пристрасть» — найкоротший текст збірки: героїня фіксує очікування дзвінка й зустрічей з одруженим чоловіком, не виправдовуючись і не засуджуючи себе. Видавець описує його як історію жінки, вільної у тілі й почуттях. Українською збірка вийшла у «Фоліо» 2026 року, у твердій обкладинці, на 320 сторінок.

Повна зайнятість. Подія. Юнак

Книга Повна зайнятість. Подія. Юнак, Анні Ерно

Назва: Повна зайнятість. Подія. Юнак

Автор: Анні Ерно

Видавництво: Фоліо

Рік виходу оригіналів: 2000–2022 (Подія — 2000, Повна зайнятість — 2002, Юнак — 2022)

Жанр: Автофікція

ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУ

«Подія» (2000) — розповідь про те, як 1963 року Ерно, студентка, зробила аборт у країні, де це було кримінальним злочином. Вона відновлює події за щоденником, який вела тоді, і за власними спогадами,. Метафор у тексті немає, лише послідовність подій. 2021 року за цією повістю Одрі Діван зняла фільм «Подія», який отримав «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю.

«Повна зайнятість» (2002) — розповідь про ревнощі: героїня не може думати ні про що, окрім нової подруги колишнього коханого, і за видавцем ця одержимість заповнює все її життя. Назва перегукується з французьким «L'Occupation», де слово означає і «заняття», і «окупацію», тобто стан, коли хтось інший займає твою голову. «Юнак» (2022) — найкоротший за обсягом текст: немолода жінка закохується в студента, і Ерно описує це без самовиправдання. Збірка вийшла у «Фоліо» 2026 року, у твердій обкладинці, на 160 сторінок.

Сором. Роки. Спогади дівчини

Книга Сором. Роки. Спогади дівчини, Анні Ерно

Назва: Сором. Роки. Спогади дівчини

Автор: Анні Ерно

Видавництво: Фоліо

Рік виходу оригіналів: 1997–2016 (Сором — 1997, Роки — 2008, Спогади дівчини — 2016)

Жанр: Автофікція, колективна автобіографія

ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУ

«Сором» (в оригіналі La Honte) починається з речення про неділю в червні 1952 року, коли батько спробував убити матір: Ерно відштовхується від цієї сцени й розглядає її через слова, якими про це говорили в родині, і через сором, який відтоді не відпускав її. У «Спогадах дівчини» (2016) вона повертається до літа 1958 року: їй вісімнадцять, вона працює вихователькою в дитячому таборі, переживає перший сексуальний досвід і відчуття сорому, що настає після. Ерно не називає ту дівчину «я»: вона для неї «дівчина 1958 року», чужа людина, про яку треба розповісти.

«Роки» (2008) — найбільша й найвідоміша книга авторки: тут немає ні «я», ні імені, лише «вона» і «ми», а замість сюжету — фотографії, пісні, рекламні гасла, політичні події та побутові речі, які складаються в портрет покоління від 1940-х до 2000-х років. Саме за цю книгу Ерно отримала 2008 року премії Маргеріт Дюрас і Франсуа Моріака та Премію французької мови, а 2016-го — Стрега. Видавець називає її щоденником-автобіографією за шістдесят років. Українською збірка вийшла у «Фоліо» 2026 року, у твердій обкладинці, на 416 сторінок.

Три збірки «Фоліо» охоплюють ключові тексти Ерно: від класового досвіду дитини з кафе-бакалії до зрілих книжок про тіло, старіння й колективну пам'ять. Починати зручніше з «Майдану» або «Події»: вони короткі, і в них найвиразніше видно, як вона працює — бере один епізод і розбирає його на факти. «Роки» краще читати після інших текстів, коли вже знайомі особисті сюжети, які там зведено в одну панораму. Об'єднує всі ці книги відмова від прикрас: Ерно не втішає й не виправдовує ні себе, ні батьків, і саме тому її тексти читаються як документи про Францію другої половини ХХ століття, а не як мемуари.


Книги Анні Ерно можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.