Валерій Пузік належить до тих авторів воєнної прози, чий текст неможливо відокремити від служби: він мінометник із позивним «Фінчер», командир міномета, і водночас художник, письменник, режисер і фотограф, а ще, як перелічують у його профілях, продавець у книгарні, будівельник, пекар і тістоміс. Народився він 1987 року в селі Теліжинці на Київщині, за освітою художник-дизайнер, і саме в такому порядку — спочатку зір, потім слово — будуються його книжки: короткі, фрагментарні, зі стислими деталями, на які зазвичай не вистачає місця в репортажі. До великої війни Пузік працював журналістом і сценаристом, а в січні 2015 року пішов добровольцем на Донбас у складі батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»; з 2022 року він служить у Збройних силах України й, за даними українського драматургічного порталу, є автором п’ятнадцяти книжок, а за каталогом Goodreads — понад двадцяти п’яти, якщо рахувати всі видання й співавторські збірки.
Особливість Пузіка в тому, що він майже не намагається пояснити війну людині ззовні: у книжках немає батальних панорам, натомість є датовані дні, листи до сина, замальовки побуту піхоти, назви посадок і диктанти позивних, а головним героєм стає не подвиг, а втома, голод, час, що розтягується, і мова, яка під тиском то ламається, то віднаходиться знову. Це проза, яку відзначали не лише читачі: збірка «З любов’ю — тато» потрапила до списку найкращих книжок 2023 року за версією Українського ПЕН, а «Я бачив його живим, мертвим і знову живим» (2020) ПЕН уже раніше зараховував до двадцятки найкращих прозових книг року; 2024 року Пузік увійшов до рейтингу UP-100 у категорії «Культура».
Кар'єра до «Мисливців за щастям»
Свою «першу» біографію Пузік будував на межі професій: художник-дизайнер за освітою, він працював журналістом, писав записники, які, за його словами, були з ним і на Майдані під час Революції гідності, а коли в січні 2015 року пішов на фронт, ті самі записники опинилися в солдатській торбі. У складі батальйону ДУК «Правий сектор» він служив артилеристом, брав участь у боях на Донбасі, а 2015 року, після оголошення припинення вогню 15 лютого, спільно з побратимами зняв короткометражний документальний фільм Ceasefire про апокаліптичні пейзажі Донеччини — це була його перша помітна режисерська робота, а надалі він писав сценарій телевізійного міні-серіалу про досвід українських військових на Донбасі та співпрацював над повнометражним фільмом за мотивами цього проєкту.
Паралельно з війною й після неї виходили книжки: збірки оповідань «Бездомні пси» й «Моноліт» (обидві 2018 року), «Я бачив його живим, мертвим і знову живим» (2020), документальний роман і збірка віршів 2015–2020 років про досвід добровольчого корпусу та територіальної оборони (2021), дитяче фентезі (2021). Оповідання «Моноліт», за відгуком вінницької журналістки Валентини Мураховської, змальовує проблему повернення бійців з АТО «реалістично й без пафосу», ніби автор сам пережив цю трагедію або тісно торкнувся її. Саме така манера — без пафосу, з акцентом на внутрішній конфлікт і побутову деталь — і привела Пузіка до воєнної прози на повну силу після 2022 року, коли він знову опинився на фронті, цього разу вже в лавах ЗСУ, а його книжки з’явилися у видавництвах «Лабораторія» та Vivat.
Найновіший біографічний епізод Пузік сам описав в інтерв’ю «Українській правді» у березні 2026 року: він розповів про сорок днів у піхотній норі, а день, коли вийшов із неї, 4 січня 2026 року, вважає своїм другим днем народження. Книжка «Людська нора, голод і Бог на війні» виросла з його піхотного досвіду, і нора в ній водночас реальна інженерна споруда й метафора, а розмова про голод і віру перестає бути абстрактною. Ця деталь важлива для розуміння творчості: Пузік пише не про війну «загалом», а про конкретний стан тіла й свідомості в ізоляції та нестачі, — тому його проза читається не як хроніка, а як свідчення.
Книги українською
З любов'ю — тато
Назва: З любов'ю — тато
Автор: Валерій Пузік
Видавництво: Лабораторія
Рік виходу оригіналу: 2023
Жанр: Проза
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУЦе книжка-лист: розмова військового, який міг би показувати синові світ і просто бути поруч, а натомість опинився на фронті й веде з дорослішаючою дитиною діалог на відстані. Бойових сцен тут свідомо немає: Пузік веде читача уламками спогадів, рефлексіями про сьогодення й мріями про майбутнє, будуючи «власну фронтову реальність» із побуту, телефонних дзвінків, дрібних подарунків і речей, які батько не встигає сказати вчасно. Центральний образ — вузька стежка над прірвою, яку треба пройти, щоб побачити світло: дітей, рідних і мирну країну.
Українською книжка вийшла 2023 року у видавництві «Лабораторія» — 216 сторінок у м’якій обкладинці. Видання потрапило до списку найкращих книжок 2023 року за версією Українського ПЕН, а в анотації для іноземних видавців, поданій Українським інститутом книги, її позиціюють як текст про те, що навіть у найжорстокішій війні в центрі всього залишається людина. Для читача, що знає воєнну прозу лише з репортажів, «З любов’ю — тато» корисна як контрапункт: це не свідчення про бій, а свідчення про те, чим пожертвував той, хто в бій пішов.
Мисливці за щастям
Назва: Мисливці за щастям
Автор: Валерій Пузік
Видавництво: Vivat
Рік виходу оригіналу: 2024
Жанр: Воєнна проза
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУЗбірка оповідань із підзаголовком «Якщо треба буде помирати, я тебе розбуджу» зібрана з історій про життя на фронті та на деокупованих територіях, звідки, попри звільнення, війна нікуди не пішла. Села зруйновані, поля заміновані, але там живуть люди, які турбуються одне про одного, будують плани й усміхаються всупереч усьому; назва «мисливці за щастям» тут не іронічна, а точна: щастя в цих текстах — не стан, а здобич, яку доводиться вистежувати серед розрухи.
Книжку випустило видавництво Vivat 2024 року, 208 сторінок у твердій обкладинці, і її формат — оповідання — найточніше відповідає манері Пузіка: той, хто колись здобував визнання короткою прозою, будує тут цикл сцен, кожна з яких самодостатня, але разом вони складаються в портрет людей, що не мають права на безтурботність. У бібліографії автора цей збірник стоїть між «З любов’ю — тато» й «Ким ми були», і його варто читати саме перед пізнішими книжками як найдоступніший вхід у авторську оптику.
Ким ми були
Назва: Ким ми були
Автор: Валерій Пузік
Видавництво: Vivat
Рік виходу оригіналу: 2025
Жанр: Воєнна проза
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУПитання з назви — хто ти був до війни й ким став після років поруч із нею — Пузік ставить не як тезу, а як матеріал для тексту: роботу над «Ким ми були» він почав ще 2015 року, коли перебував у складі ДУК, і книжка збиралася десятиліттям. Це не послідовна фронтова хроніка, а мозаїка голосів і облич — бійців, медиків, волонтерів, митців, пацифістів, живих і загиблих, — із сновидіннями, рефлексіями, запахами й звуками зони бойових дій; сам автор називає простір цих текстів тим, що перебуває «за межею».
Видавництво Vivat випустило книжку 2025 року — 272 сторінки в твердій обкладинці. Це найбільш рефлексивна з усіх чотирьох: тут Пузік вдивляється не в окремий епізод, а в зміну, яку війна, що триває вже понад десять років, робить із людиною, і чи можливо після цього точно відповісти, ким вона була раніше. Назва, виставлена в минулому часі, працює як застереження: книга не про героїв, а про тих, ким ми були до того, як нас змінили.
Людська нора, голод і Бог на війні
Назва: Людська нора, голод і Бог на війні
Автор: Валерій Пузік
Видавництво: Vivat
Рік виходу оригіналу: 2026
Жанр: Сучасна українська проза
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУВидання об’єднує два тексти під однією обкладинкою — «Людську нору» та «Голод і Бога на війні». Перший із них — книга про українську піхоту, про страх і втому, про мову, що ламається й віднаходиться заново; про війну як простір, де залишаються найпростіші речі: тепло іншого тіла, ковток води, тиша, довіра, пам’ять, любов до життя і вперта надія. Текст складається з датованих фрагментів днів і ночей, які поступово втрачають різницю між собою й зливаються в єдиний стан — існування. Нора тут — не лише інженерна споруда, у якій живуть військові, а й метафора: укриття й пастка водночас, утроба й могила, місце, що змінює сприйняття часу, простору й власного тіла.
Другий текст ставить питання, які в оповідях про війну зазвичай замовчують: чи є місце Богові там, де панують голод і війна, і як зберегти людяність, коли сама реальність підштовхує до її втрати. Vivat випустив цей том 2026 року — 400 сторінок у твердій обкладинці, і це найбільша за обсягом книжка автора; у розмові з «Українською правдою» він жартома називає нору «мистецькою резиденцією», і в цьому жарті, як зазначає авторка інтерв’ю, відчувається певна правда. Для читача, який уже знає «З любов’ю — тато», ця книжка стає темним дзеркалом: тоді як лист до сина тримається на надії на повернення, тут усе тримається на здатності витримати без неї.
Чотири книжки Валерія Пузіка, видані українською у 2023–2026 роках, утворюють послідовність, у якій змінюється не тема, а відстань до неї: «З любов’ю — тато» дивиться на війну крізь стосунок із дитиною, «Мисливці за щастям» — крізь побут людей, що живуть поруч із фронтом, «Ким ми були» — крізь пам’ять і самоідентифікацію, а «Людська нора, голод і Бог на війні» — крізь тіло, ізоляцію й віру, доведені до межі. Об’єднує їх відмова від пафосу й від спроби пояснити війну людині, що її не бачила: Пузік пише з позиції того, хто художник за освітою й мінометник за службою, і саме ця подвійна оптика дозволяє йому тримати в одному тексті надзвичайно точну візуальну деталь і майже документальну прямоту. Тим, хто знайомиться з автором уперше, зручно почати зі збірки оповідань «Мисливці за щастям» або з листа до сина, а до «Людської нори», найважчої за настроєм книжки, переходити вже після них.
Твори Валерія Пузіка можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.
