Марк Аврелій Антонін народився 26 квітня 121 року в Римі в родині Аннієв Верів — заможного сенаторського роду іспанського (бетійського) походження, чиї маєтки лежали біля містечка Укубі поблизу сучасної Кордови. Його справжнє ім'я при народженні — Марк Анній Вер; титул «Аврелій» він отримав лише 138 року, коли за наказом імператора Адріана його усиновив Антонін Пій — разом із іншим майбутнім співправителем, Луцієм Вером. Ця подвійна адопція, влаштована Адріаном за кілька місяців до власної смерті, перетворила сімнадцятирічного юнака з приватної особи на спадкоємця найбільшої держави Середземномор'я, і саме з цього моменту почалося виховання, яке зрештою дало світові текст, куди частіше цитують, ніж читають повністю, — «Τὰ εἰς ἑαυτόν», буквально «[Речі, звернені] до себе самого».
Ця праця — не трактат і не сповідь у сучасному розумінні, а закрита нотатка вкрай приватного вжитку, писана давньогрецькою мовою койне, хоча рідною для автора була латина: вибір мови пояснюється тим, що філософська термінологія стоїцизму, якою Аврелій оперував, сформувалася грецькою і саме грецькою її викладав Епіктет, чиї «Бесіди» Аврелій знав практично напам'ять. Текст складається з дванадцяти книг нерівного обсягу, написаних, судячи з заголовків окремих розділів, просто у військових таборах під час Маркоманських воєн — друга книга має позначку «Писана серед квадів, на березі Грануї» (притока Дунаю), третя — «Писана в Карнунті», римському таборі на території сучасної Австрії. Ці нотатки не призначалися для публікації: вони збереглися випадково, через середньовічну рукописну традицію (найдавніший повний список — константинопольський кодекс X століття, нині Vaticanus Graecus 1950), а вперше друком — з паралельним латинським перекладом — вийшли лише 1559 року в Цюриху завдяки німецькому гуманісту Вільгельму Гольцману, знаному під псевдонімом Ксиландр.
Шлях до «Наодинці з собою»
Освіту Марка Аврелія курирували найкращі викладачі імперії, і серед них виділялися дві протилежні фігури, боротьба впливів яких визначила зрілого автора «Наодинці з собою». Марк Корнелій Фронтон, найвпливовіший ритор свого часу, з 139 року навчав юного спадкоємця мистецтву публічного слова та вважав його своїм найталановитішим учнем; водночас стоїчний філософ Юній Рустик близько 146 року познайомив Аврелія з «Бесідами» Епіктета в записі Арріана — і саме після цього знайомства, за свідченням пізнішої «Historia Augusta», Марк різко змінив спосіб життя: перейшов з тоги на грубий грецький плащ філософа (паллій), почав спати на голій землі, застеленій лише шкурою, аж поки мати не вблагала його користуватися хоча б простим ложем. Цей злам — від кар'єри блискучого оратора до аскези стоїка на троні — Фронтон переживав як особисту втрату учня, і відлуння цієї образи прямо читається в листах, які збереглися окремо від «Наодинці з собою» й лягли в основу іншого видання, про яке йдеться нижче.
Після смерті Антоніна Пія 7 березня 161 року Марк Аврелій став імператором і одразу зробив безпрецедентний крок: наполіг, щоб сенат надав рівну владу його названому брату Луцію Веру — вперше в історії Риму принципат очолили два повноправні Августи одночасно. Веру дісталося командування Парфянською війною (161–166), і саме легіони, що поверталися з цього походу, занесли до імперії епідемію, відому як Антонінова чума, — ймовірно, віспу; особистий лікар Марка, Клавдій Гален, залишив клінічні описи хвороби, а сучасні оцінки смертності коливаються від кількох мільйонів до, за найпесимістичнішими підрахунками, десятої частини населення імперії. Практично одразу після цього почалися Маркоманські війни (з 166 року) — затяжна оборона дунайського кордону від германських племен маркоманів, квадів і сарматів-язигів, яка забрала в Аврелія більшість останніх тринадцяти років правління і фінансово виснажила державу настільки, що імператор наказав розпродати на форумі коштовності, посуд і навіть шовкові вбрання дружини Фаустини Молодшої з палацової скарбниці, аби не підвищувати податки.
Саме в цих військових таборах на Дунаї — а не в бібліотеці чи в Римі — і складалися нотатки, які пізніше назвуть «Наодинці з собою»: писані, найімовірніше, після виснажливих днів походу, без ретельного редагування, часто повторюючись і сперечаючись самі з собою. 177 року Аврелій, усупереч традиції адоптивного престолонаслідування, яка дала Риму низку так званих «п'яти добрих імператорів», проголосив співправителем рідного сина Коммода — рішення, яке пізніші історики, зокрема Кассій Діон, вважали фатальною помилкою, що обірвала золоту добу принципату. Марк Аврелій помер 17 березня 180 року у військовому таборі — за одними джерелами у Віндобоні (сучасний Відень), за іншими в Сирмії, — так і не завершивши похід, і саме Коммод, чиє правління обернулося на тиранію, успадкував владу.
Видання українською
Наодинці з собою
Переклад Ростислава Паранька — один із небагатьох україномовних варіантів «Наодинці з собою», зроблених безпосередньо з давньогрецького оригіналу, а не через посередництво російського чи польського тексту, як це траплялося з дорадянськими й радянськими спробами перекласти Аврелія. Уперше цей переклад вийшов 2007 року у львівському видавництві «Літопис» (212 стор.), а 2018-го «Апріорі» перевидало його в серії «Бібліотека античної літератури» (182 стор.) — тому самому книжковому проєкті, у межах якого пізніше з'явиться і згадане нижче «Листування з наставником». Паранько зберігає фрагментарну, недописану структуру дванадцяти книг оригіналу, не намагаючись «згладити» стилістичні шорсткості й повтори — а вони в Аврелія значні, оскільки текст ніколи не готувався до публікації й не проходив авторської редактури.
Ця версія цінна саме філологічною точністю: перекладач послідовно зберігає термінологічний апарат грецького стоїцизму (наприклад, розрізнення «те, що в нашій владі» і «те, що не в нашій владі» — ключову опозицію з Епіктета, яку Аврелій застосовує до практично кожної теми, від смерті до гніву на підлеглих) без спрощення в бік загальної моралізаторської афористики, властивої популярним переказам. Для читача, що хоче зрозуміти саме стоїчну логіку тексту, а не просто набір цитат для листівок, це видання лишається орієнтиром серед сучасних українських перекладів.
Розмисли. Наодинці з собою
На відміну від видання «Апріорі», «Розмисли. Наодинці з собою» від «Клубу сімейного дозвілля» — це не новий переклад, а перевидання значно старішого тексту: перекладу Омеляна Омецінського, який уперше побачив світ 1986 року в Буенос-Айресі й Нью-Йорку накладом діаспорного Науково-дослідного товариства української термінології (150 стор.), із загальною редакцією, вступною статтею та коментарями П. А. Майбороди. КСД випустило цей текст 2020 року в Харкові вже під зміненою, комерційнішою назвою «Розмисли. Наодинці з собою» (208 стор.), у твердій обкладинці з тисненням золотою фольгою — оформленні, розрахованому радше на подарунковий сегмент, ніж на академічного читача.
Мовно це видання відчутно відрізняється від паранькового: переклад середини 1980-х років, зроблений у діаспорному філологічному середовищі, тяжіє до важчої, місцями архаїзованої лексики й синтаксису, характерних для повоєнної еміграційної традиції відродження наукової термінології, — вибір, який для одного читача звучатиме як шляхетна вивіреність, а для іншого як стилістична дистанція від сучасної мови. Обидва українські переклади Аврелія — і параньків, і омецінського — зроблені з грецького оригіналу, що вигідно відрізняє їх від довгого періоду, коли українська рецепція «Наодинці з собою» проходила винятково через російськомовне посередництво; втім, саме розбіжність поколінь перекладу пояснює, чому два видання однієї праці на полицях українських книгарень читаються як два різні тексти.
Листування з наставником
«Листування з наставником» — це переклад Ростислава Паранька (з латини, «Апріорі», 2024, 104 стор.) листів між Марком Аврелієм і Марком Корнелієм Фронтоном, і, за даними самого видавництва, перша публікація цього корпусу українською мовою. Текст листів мав вкрай нетипову долю: рукопис зник із наукового обігу після того, як монахи монастиря Боббіо в VII столітті змили оригінальний запис і поверх нього переписали протоколи Халкідонського собору 451 року — практика повторного використання пергаменту, звичайна для раннього середньовіччя. Кардинал Анджело Маї виявив цей палімпсест 1815 року в Амброзіанській бібліотеці Мілана, а кілька років по тому, перебравшись до Ватиканської бібліотеки, знайшов і решту сторінок того самого кодексу; публікація об'єднаного тексту вийшла 1823 року. Загалом збереглося близько двохсот листів, приблизно вісімдесят із яких належать перу самого Марка Аврелія.
Психологічно ця книга — цілковитий контраст до стриманого, майже безособового голосу «Наодинці з собою»: тут Аврелій постає не імператором-стоїком, а сімнадцятирічним і старшим учнем, який захоплено обговорює з наставником риторичні вправи, скаржиться на застуду, цікавиться здоров'ям Фронтонової родини й вигадує грайливі латинські каламбури, щоб потішити вчителя. Водночас у пізніших листах прозирає й прихована напруга: коли близько 146 року Аврелій під впливом Юнія Рустика почав відверто віддавати перевагу стоїчній філософії перед риторикою Фронтона, вчитель у листах не приховує ревнощів і легкої образи — епізод, який жодним чином не потрапив до «Наодинці з собою», але без якого образ Аврелія-мислителя лишається неповним.
Разом три ці видання складають не паралельні варіанти того самого тексту, а три різні документи однієї біографії: приватний філософський щоденник у двох перекладацьких традиціях — сучасній, зробленій безпосередньо з грецького оригіналу для «Бібліотеки античної літератури», і діаспорній, що прийшла в незалежну Україну через перевидання 1980-х років, — та окремий корпус живого, емоційно відкритого листування, який показує того самого автора за тридцять років до того, як він став голосом, що диктує «Наодинці з собою» на березі Дунаю. Читати їх варто саме в такому порядку — від молодого учня Фронтона до немолодого імператора, що конспектує стоїчні нагадування самому собі між військовими походами, — бо тільки так «внутрішня цитадель» перестає бути метафорою з анотації і стає видимою як результат конкретного, документованого життєвого шляху.
Твори Марка Аврелія можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.
