Навесні 1984 року Марґарет Етвуд жила в Західному Берліні — місті, розділеному стіною, де за кожним другим вікном могло ховатися стеження, — і саме там почала писати роман, який згодом назве «Оповідь Служниці». Дописувала вона його вже в Канаді, а завершила навесні 1985-го в Тускалузі, штат Алабама, де на той час обіймала посаду керівниці магістерської програми творчого письма в місцевому університеті. Ця географічна й політична розкиданість — Берлін часів холодної війни, консервативний американський Південь — не випадковість, а метод: Етвуд завжди наполягала, що жоден елемент вигаданої теократії Ґілеад не є чистою вигадкою, а запозичений із задокументованої історії десь у світі, тож і сам процес написання роману в місцях, де тоталітарний контроль чи релігійний фундаменталізм відчувалися по-різному, але цілком реально, логічно вписується в задум книги.
Тридцять чотири роки по тому, 2019-го, продовження цієї історії, роман «Заповіти», принесло сімдесятидев'ятирічній Етвуд другу Букерівську премію — вона стала лише четвертою письменницею в історії нагороди, що здобула її двічі (уперше — за «Сліпу вбивцю» 2000 року), і водночас найстаршою лауреаткою Букера за всю його історію. Журі того року офіційно порушило власне правило про заборону розділяти нагороду: не досягнувши консенсусу після голосування, судді вирішили присудити премію одразу двом романам — «Заповітам» Етвуд і «Дівчині, жінці, іншій» Бернардін Евариста, яка тим самим стала першою чорношкірою жінкою-лауреаткою Букера. Обидва факти — і берлінський початок першого роману, і розділений фінал другого — обрамляють кар'єру письменниці, для якої політична актуальність ніколи не була рекламним прийомом, а способом мислення.
Кар'єра до Ґілеаду
Марґарет Елінор Етвуд народилася 18 листопада 1939 року в Оттаві, у родині ентомолога Карла Едмунда Етвуда, що досліджував шкідників канадських лісів, і дієтологині Марґарет Дороті Кіллам. У родині було ще двоє дітей — старший на два роки брат Гарольд і молодша на дванадцять років сестра Рут, — а половину кожного року в дитинстві Етвуд проводила не в місті, а в лісовій глушині північного Квебеку й Онтаріо, супроводжуючи батька в польових дослідженнях; цей досвід виживання на природі та спостереження за екосистемами згодом послідовно проявлятиметься в її прозі як увага до крихкості будь-якого біологічного чи соціального порядку. Перший вірш Етвуд опублікувала в студентському літературному журналі в дев'ятнадцять років, а 1957-го вступила на відділення англійської філології коледжу Вікторії Торонтського університету, де навчалася в легендарного канадського літературного критика Нортропа Фрая; ступінь бакалавра здобула 1961 року.
Того ж 1961-го вийшла її перша поетична збірка «Double Persephone», відзначена медаллю Е. Дж. Пратта, після чого Етвуд вступила до Редкліфф-коледжу Гарвардського університету, де здобула ступінь магістра з вікторіанської літератури 1962 року, а тоді ще кілька років (1962–63, 1965–67) провела в докторантурі Гарварда, яку зрештою так і не завершила, залишивши дисертацію недописаною. Між академічними програмами Етвуд встигла попрацювати в маркетинговому дослідницькому агентстві в Торонто, викладала англійську літературу в Університеті Британської Колумбії (1964–65) та Університеті Сер Джорджа Вільямса в Монреалі (1967–68), а 1966 року її друга поетична збірка «The Circle Game» здобула Премію генерал-губернатора Канади — найпрестижнішу літературну відзнаку країни.
Дебютний роман «The Edible Woman» вийшов друком 1969 року, після чого Етвуд викладала в Йоркському університеті та увійшла до ради директорів видавництва House of Anansi Press, яке відіграло ключову роль у становленні канадської національної літератури як самостійного явища, окремого від британської та американської традицій. Особисте життя письменниці включало шлюб із Джимом Полком (1968–1973) і майже піввікові стосунки з письменником Ґремом Гібсоном, які тривали від 1973 року до його смерті 2019-го; їхня донька Джесс народилася 1976 року. «Оповідь Служниці», розпочату 1984-го в Західному Берліні, видали 1985 року, і вона здобула Премію генерал-губернатора та першу в історії премію Артура Кларка (1987) — з приводу якої фантастикознавець Девід Ленґфорд у відомій репліці зауважив, що Етвуд «відтоді й досі намагається відхреститися» від ярлика письменниці наукової фантастики. За «Сліпу вбивцю» вона здобула Букерівську премію 2000 року, а 2019-го — розділену Букерівську премію за «Заповіти», ставши однією з лише чотирьох осіб в історії нагороди з двома перемогами.
Книги українською
Оповідь Служниці
Назва: Оповідь Служниці
Автор: Марґарет Етвуд
Видавництво: Beagle
Рік виходу оригіналу: 1985
Жанр: Антиутопія
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУПісля державного перевороту, здійсненого християнськими фундаменталістами на тлі різкого падіння народжуваності через екологічну катастрофу, на території колишньої Новій Англії постає теократична Республіка Ґілеад, де фертильних жінок позбавляють імен, майна й права читати та перетворюють на Служниць — репродуктивну власність вищого прошарку суспільства, Командорів. Оффред (буквально «належна Фреду») щомісяця проходить ритуалізоване «Церемоніювання» — примусове злягання з Командором у присутності його бездітної дружини Серени Джой, — водночас підтримуючи заборонений зв'язок із водієм Ніком і згадуючи доньку й чоловіка Люка, розлучених із нею під час невдалої втечі до Канади. Структуру роману визначає постмодерністський поворот наприкінці: те, що читач щойно прочитав, виявляється не прямим свідченням, а розшифрованим за століття по тому магнітофонним записом, який науковці на конференції 2195 року аналізують із суто академічною, майже байдужою дистанцією.
Етвуд принципово наполягала, що жоден елемент Ґілеаду — від пуританських покарань до інституту сурогатного материнства як державної політики — не був її вигадкою, а спирався на реальні історичні чи сучасні прецеденти в різних країнах світу, що і перетворило роман із жанрової спекуляції на політичний документ. 1985 року книга здобула Премію генерал-губернатора Канади, 1986-го потрапила до короткого списку Букерівської премії (без перемоги) і здобула премію Los Angeles Times Book Prize, а 1987-го — першу в історії премію Артура Кларка за наукову фантастику; телесеріал Hulu 2017 року, номінований на численні Emmy, повернув роману масову популярність через три десятиліття після першої публікації. Українською роман 2017 року вперше видало Харківське видавництво КСД в перекладі Олени Оксенич; 2026 року цей самий переклад перевидало щойно засноване видавництво Beagle Ірини Кирсти, для якого «Оповідь Служниці» та «Заповіти» стали першими двома книгами в каталозі.
Заповіти
Назва: Заповіти
Автор: Марґарет Етвуд
Видавництво: Beagle
Рік виходу оригіналу: 2019
Жанр: Антиутопія
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУДія розгортається через п'ятнадцять років після подій «Оповіді Служниці» й ведеться від імені трьох оповідачок: Тітки Лідії — колишньої розлученої суддівки, яку під час встановлення Ґілеаду разом з іншими жінками ув'язнили на стадіоні, а вона згодом розважливо вбудувалася у владну вертикаль режиму, потай ведучи таємний рукопис-компромат на все ґілеадське керівництво; Агнес Джеміми, що виростає в Ґілеаді як привілейована донька високопоставленого Командора, поступово прозріваючи щодо злочинів системи; і Дейзі (згодом розкритої як легендарна «немовля Ніколь», викрадена з Ґілеаду в дитинстві), яка живе в Торонто з прийомними батьками, доки їх не вбивають ґілеадські агенти. Тітка Лідія зводить обох дівчат в Ардуа-Голі, розкриває, що вони — єдинокровні сестри, обидві доньки Оффред із першого роману, і залучає їх до операції з контрабандного вивезення компромату проти режиму до Канади під прикриттям місіонерок-«Перлинних дівчат».
Успішна місія Агнес і Дейзі призводить до витоку інформації, яка провокує внутрішній заколот і зрештою — крах усього режиму Ґілеаду, а метафікційний епілог, що повторює прийом першого роману, розкриває: історія зібрана з рукопису Лідії та свідчень уже дорослих сестер на науковому симпозіумі 2197 року. Сама Етвуд називала написання роману «актом надії» й пояснювала його появу погіршенням становища жінок у частині світу, зокрема в США, а сюжетна лінія Тітки Лідії, за словами письменниці, значною мірою надихнулася виконанням цієї ролі Енн Дауд у серіалі Hulu. 2019 року роман здобув розділену Букерівську премію (спільно з Бернардін Евариста), а також перемогу в номінації «Найкраща художня книга» на Goodreads Choice Awards, випередивши найближчого конкурента більш ніж на п'ятдесят тисяч голосів; на момент виходу у вересні 2019-го книга побила рекорди продажів у Канаді. Українською роман вийшов у видавництві Beagle у перекладі Олени Оксенич.
Разом ці два романи становлять не просто цикл про вигадану державу, а сорокарічний діалог письменниці із собою: перша книга завершується голосом жінки, чия доля лишається невідомою навіть майбутнім дослідникам, а друга свідомо повертає авторці контроль над цим невідомим, перетворюючи мовчання Оффред на матеріал для розслідування двох поколінь по тому. Показово, що обидва романи Етвуд писала не як абстрактну спекуляцію, а як монтаж цілком реальних історичних і сучасних прецедентів тоталітарного контролю над жіночим тілом, — і саме ця відмова від чистої вигадки на користь документальної точності перетворила Ґілеад із жанрової метафори на політичний орієнтир, до якого й далі апелюють у публічних дискусіях про права жінок по всьому світу.
Книги Марґарет Етвуд можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.
