Перш ніж стати автором, чиє ім'я на обкладинці французькою мовою продає стотисячні наклади, Франк Тільє провів майже десять років за пультом промислового обладнання на металургійному комбінаті Sollac у Дюнкерку — писав інженерну документацію вдень і рукописи трилерів вечорами. Це не анекдотична деталь для біографічної довідки: саме інженерна звичка розбирати складну систему на окремі, точно пронумеровані вузли й пояснює, чому проза Тільє почала з роману, побудованого як шахова партія 8 на 8 клітинок («Пазл», де вісім вбитих учасників гри, вісім нинішніх гравців і шістдесят чотири розділи утворюють один задум), а не як звичайна лінійна детективна історія.
Тільє не належить до письменників однієї фірмової формули: його бібліографія налічує понад двадцять чотири романи, значна частина яких об'єднана наскрізними персонажами — комісаром Франком Шарко та лейтенанткою Люсі Енбель, — але саме шість книг, представлених тут, свідомо або випадково лишаються поза цим циклом і демонструють іншу грань його письма: замкнені простори, розхитану пам'ять і сюжети, що навмисно ховають від читача межу між реальністю та вигадкою персонажа, який сам є автором вигадки. Три з шести книг — «Незавершений рукопис» (2018), «Це було двічі» (2020) і «Лабіринти» (2022) — навіть критики й сам видавець Fleuve noir описують як вільно пов'язану трилогію, де мотиви амнезії й подвійної ідентичності перетікають з роману в роман.
Кар'єра до першого бестселера
Франк Тільє народився 15 жовтня 1973 року в Аннесі, у регіоні Рона-Альпи, — суто випадково, через тимчасове відрядження батька, — тоді як родина походила з Па-де-Кале й невдовзі після його народження повернулася туди, оселившись у шахтарському містечку Мазенгарб між Ланс і Бетюн. Тільє здобув технічну освіту у Вищому інституті електроніки й цифрових технологій (ISEN) у Ліллі, де 1996 року отримав диплом інженера за спеціалізацією електроніка, інформатика та цифрові системи, — освіта, яка згодом визначить фірмову рису його прози: увагу до технічної деталі, науково-медичної термінології та системної, майже алгоритмічної побудови сюжету.
Отримавши диплом, Тільє влаштувався інженером-розробником у компанію Atos Origin, а невдовзі перейшов на посаду інженера з інформаційних технологій на металургійному комбінаті Sollac у Дюнкерку, де пропрацював близько десяти років, з кінця 1990-х до 2005 року. Усе це десятиліття він писав рукописи у вільний час, і саме тоді, ще працюючи інженером, завершив дебютний роман «La Chambre des morts» («Кімната мертвих», 2005) — трилер, що вперше вивів на сцену дует, який відтоді стане наскрізним для більшості його бібліографії: комісара Франка Шарко та лейтенантку Люсі Енбель.
Дебют одразу приніс визнання: 2006 року роман здобув Приз читачів фестивалю Quais du Polar, а 2007-го — Приз SNCF за найкращий французький поліцейський роман (SNCF du polar français); того ж 2007 року книгу екранізував режисер Альфред Ло. Цей успіх дав Тільє змогу остаточно залишити інженерну кар'єру заради письменства на повну зайнятість. Наступні роки принесли нові визнання: роман «Angor» 2014 року читачі газети Le Parisien-Aujourd'hui en France визнали найкращим трилером року й нагородили премією «Étoiles du Parisien», а Товариство авторів і композиторів драматичних творів (SACD) відзначило Тільє премією імені Міреї Лантері. 2012 року у видавництві Viking Press вийшов переклад роману «Syndrome E» — перша книга Тільє, видана в США, що остаточно закріпило за автором статус французького трилериста з міжнародною, а не суто внутрішньофранцузькою читацькою аудиторією; сьогодні письменник живе в регіоні Па-де-Кале, а кілька його романів, окрім дебютного, також экранізовано («Obsession(s)», 2009; «Ligne de mire», 2014).
Ключові книги українською
Незавершений рукопис
Назва: Незавершений рукопис
Автор: Франк Тільє
Видавництво: Фабула
Рік виходу оригіналу: 2018
Жанр: Психологічний трилер
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУНеподалік Гренобля автівка після погоні з митниками злітає в яр; у багажнику знаходять тіло жінки без обличчя й без кистей рук — їх акуратно відрізали й склали в окремий пакет. Паралельно на узбережжі Кот-д'Опаль колишня вчителька Леан Морган, яка під псевдонімом Енаель Міро стала королевою французького трилера й ретельно приховує від публіки особисте життя, дізнається, що на її чоловіка напали й він втратив пам'ять, — перше зіткнення з травмою, що не загоїлась відтоді, як чотири роки тому безслідно зникла їхня донька Сара. У розслідування втягується поліціянт Вік, що страждає на гіпермнезію — рідкісний стан аномально розвиненої пам'яті, повну протилежність амнезії, — і саме зіткнення цих двох крайнощів людської свідомості визначає структуру роману.
Тільє вибудовує оповідь як матрьошку: слідство навколо тіла без обличчя й особиста драма Леан спершу розгортаються як дві незалежні лінії за сотні кілометрів одна від одної, аж доки не сходяться в одній точці — а сам факт, що героїня-письменниця живе під роздвоєною ідентичністю авторки й приватної особи, перетворює роман на свого роду дзеркало письменницької роботи самого Тільє. Саме цей роман започаткував те, що згодом критики й видавництво Fleuve noir назвуть вільною трилогією «Незавершений рукопис» — не послідовна серія в класичному розумінні, а три тексти, пов'язані наскрізними мотивами пам'яті й подвоєння особистості. Українською роман вийшов у видавництві «Фабула».
Це було двічі
Назва: Це було двічі
Автор: Франк Тільє
Видавництво: Фабула
Рік виходу оригіналу: 2020
Жанр: Психологічний трилер
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУ2008 року в гірському містечку Сагас безслідно зникає сімнадцятирічна Жулі — від неї лишається тільки велосипед, притулений до дерева. Її батько, лейтенант жандармерії Ґабріель Москато, роками веде власне, дедалі відчайдушніше розслідування, аж доки одного вечора не заходить у готель «Фаласіз» переглянути реєстраційний журнал у номері 29 — і, знеможений місяцем марних пошуків, засинає, щоб прокинутися серед ночі від глухих ударів у вікно: надворі з неба падає дощ із мертвих птахів. Дезорієнтований, він виявляє себе вже на першому поверсі, у номері 7, а на рецепції дізнається, що насправді минуло не одна ніч, а понад дванадцять років, — донька й досі зникла, а сам Москато щойно втратив ціле десятиліття власного життя.
Це не історія про амнезію жінки, яка шукає зниклого сина, — навпаки, батько, що втратив доньку, сам провалюється в часову й психологічну пастку, і саме цей чоловічий погляд на батьківське горе, розтягнуте на роки самообману, вирізняє роман серед типової тематики Тільє. Читачі й критики одностайно називають «Це було двічі» прямим продовженням, чи то пак «супутником» «Незавершеного рукопису» — настільки, що видавці рекомендують читати романи саме в такому порядку, — і фінал книги свідомо лишає відкритим питання, чи історія двох романів справді завершена. Українською роман вийшов у видавництві «Фабула».
Лабіринти
Назва: Лабіринти
Автор: Франк Тільє
Видавництво: Фабула
Рік виходу оригіналу: 2022
Жанр: Психологічний трилер
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУУ гірському шале знаходять жінку, чиє обличчя перетворили на криваве місиво ударами кочерги; поруч виявляють підозрювану — молоду жінку, забризкану кров'ю й уражену дивною формою повної амнезії. Комісарка Каміль Ніжинські веде розслідування, але замість чітких відповідей отримує від психіатра підозрюваної лише розлогу, заплутану історію, яку та встигла розповісти до того, як пам'ять стерлася без сліду. Психіатр вводить Каміль (і читача) у термін «парамнезія певності» — стійке переконання в достовірності спогаду, який насправді є чистісіньким витвором мозку, — і саме це поняття стає ключем до всієї архітектури роману.
Структурно «Лабіринти» — найамбітніший текст трилогії: історію ведуть п'ять жіночих голосів — викрадена дівчина, журналістка, письменниця, психіатринка з гіперчутливістю до електромагнітних хвиль і п'ята постать, що тримає ключ до всієї головоломки, — і лише поступово, лінія за лінією, читач розуміє, як вони переплетені між собою. Тільє вкотре звертається до психіатричної проблематики (за оцінкою самих читачів, "персонажу Тільє справді варто було б відвідати терапевта" — жарт, що влучно резюмує сталу авторську манеру), а фінал роману замикає всю трилогію «Незавершеного рукопису», розпочату 2018 року. Українською роман вийшов у видавництві «Фабула».
Запаморочення
Назва: Запаморочення
Автор: Франк Тільє
Видавництво: Фабула
Рік виходу оригіналу: 2011
Жанр: Психологічний трилер, виживання
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУЧоловік приходить до тями на дні глибокого провалля — компанію йому складають двоє незнайомців і його власний вірний пес. Один прикутий за зап'ясток, другий за щиколотку, а третій вільний — але на голові в нього моторошна маска, яка вибухне, щойно він відійде надто далеко від двох інших бранців. Хто їх сюди привіз і навіщо — питання, що рухає сюжет, побудований як камерне випробування на виживання, яке читачі напряму порівнюють із реальною історією уругвайської збірної з регбі 1972 року, що вижила після авіакатастрофи в Андах ціною крайніх рішень.
На відміну від трилогії «Незавершений рукопис» із фокусом на пам'яті, «Запаморочення» — це передусім дослідження того, на що здатна людина, коли інстинкт виживання стикається з чужими таємницями: суперництво двох старших бранців і крихкість наймолодшого з них поступово оголюють темне минуле кожного, а печера-«гробниця» стає не просто пасткою, а простором, де приховане неминуче спливає на поверхню. Це один із найранніших романів Тільє, написаних невдовзі після того, як він остаточно розпрощався з інженерною кар'єрою, і саме тут особливо помітна його схильність до чистого, майже позбавленого прикрас саспенсу без побічних сюжетних ліній. Українською роман вийшов у видавництві «Фабула».
Пазл
Назва: Пазл
Автор: Франк Тільє
Видавництво: Фабула
Рік виходу оригіналу: 2013
Жанр: Психологічний трилер
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУІлан і Хлоя, колишні коханці, що обоє живуть полюванням за скарбами, роками мріяли потрапити на легендарну гру під назвою «Параноя» — про яку відомо лише те, що вона існує. Пройшовши відбір у Парижі, вони потрапляють до фіналу з іще шістьма учасниками просто в закинутій психіатричній лікарні в Альпах під промовистою назвою «Сванесонг», де організатор гри, який ховається за іменем Аїд, оголошує лише два правила: що б не сталося, це не реальність, це гра — і хтось із вас помре. Паралельно ведеться інша лінія: психічно хворий Люка Шардон, амнезійний підозрюваний у різанині минулого 22 грудня, поступово розповідає власну версію подій психіатрині Санді Клеор, і читач ще довго не може напевно визначити, чи ці події взагалі стосуються гри.
Число вісім і шістдесят чотири організують увесь текст на структурному рівні: вісім жертв грудневої різанини, вісім нинішніх гравців і шістдесят чотири розділи роману утворюють образ шахівниці або пазла з вісім на вісім клітинок — деталь, яку критики виокремлюють як приклад інженерної, майже математичної точності конструкції Тільє. Ілан, який підозрює, що загибель його батьків у морі насправді була вбивством через їхні дослідження пам'яті, знаходить у грі не розвагу, а спосіб докопатися до родинної таємниці, і саме ця особиста мотивація не дає роману перетворитися на просту варіацію фільму «Гра» чи «Острова проклятих». Українською роман вийшов у видавництві «Фабула».
Норфервілль
Назва: Норфервілль
Автор: Франк Тільє
Видавництво: Фабула
Рік виходу оригіналу: 2024
Жанр: Кримінальний трилер
ЗАБРАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ ДОДОМУТедді Шафран, кримінолог і детектив із Ліона, дізнається, що тіло його доньки Морґан знайшли жорстоко понівеченим у снігу неподалік індіанської резервації у вигаданому шахтарському містечку Норфервілль — на квебецькій Крайній Півночі, куди можна дістатися лише двома потягами на тиждень так званою «тшіуетін», лінією, названою на честь північного вітру мовою іннуїтів. У розслідування втягується Леоні Рок, жінка мішаного (метиського) походження й колишня мешканка міста, чиє власне минуле нерозривно пов'язане з Норфервіллем: 1996 року шістнадцятирічну Леоні та її подругу Майю жорстоко напали й зґвалтували біля бару, а винних так і не встановили, — травма, яка тепер прямо перегукується зі справою вбитої Морґан.
Це двадцять четвертий роман Тільє й один із рідкісних випадків, коли автор свідомо відходить від наскрізного дуету Шарко–Енбель заради самостійного сюжету, у якому географія відіграє роль не менш активного персонажа, ніж люди: крижана ізоляція, конфлікт між корінними іннуїтами й приїжджими робітниками копалень і задокументована соціальна проблема зникнень і вбивств жінок-аборигенок у Канаді утворюють тло, набагато конкретніше й політично загострене, ніж типова для жанру екзотична декорація. Le Figaro назвав роман черговим підтвердженням статусу Тільє як «короля французького трилера», хоча деякі рецензенти зауважували, що саме через настільки серйозну соціальну тему книга вийшла густішою й повільнішою, ніж звичні для автора динамічні саспенси. Українською роман вийшов у видавництві «Фабула».
Шість цих книг охоплюють понад тринадцять років творчості Франка Тільє — від камерного «Запаморочення» 2011 року до соціально загостреного «Норфервілля» 2024-го — і демонструють письменника, для якого психологічний трилер ніколи не був універсальною формулою, а щоразу наново конструйованою системою з власними правилами: то шахівницею на 64 клітинки, то трилогією про роздвоєну ідентичність, то географією Крайньої Півночі як діючою особою сюжету. Саме ця інженерна за походженням звичка розбирати кожен новий текст на індивідуально прораховані вузли, а не повторювати вже перевірену формулу, і пояснює, чому колишній інженер із металургійного комбінату в Дюнкерку через двадцять років кар'єри лишається одним із найбільш тиражованих авторів французького трилера.
Книги Франка Тільє можна знайти в каталозі книгарні На Переломі.
