2007 року херсонська журналістка Ірина Чернова відправила рукопис свого першого роману на конкурс «Коронація слова» — і оскільки конкурс анонімний, підписати текст довелося не власним іменем, а вигаданим. Псевдонім «Люко Дашвар» вона зібрала зі складів і літер імен дорогих для неї людей; результатом стала друга премія «Коронації слова — 2007» і нагорода «Дебют року» від порталу «Друг читача» за роман «Село не люди». Відтоді ім'я, вигадане на швидку руку заради анонімного журі, перетворилося на бренд, під яким вийшло понад п'ятнадцять романів сукупним накладом понад 500 тисяч примірників, — обставина, через яку українські медіа регулярно називають Дашвар «найтиражованішою письменницею країни». Романи, зібрані нижче, охоплюють майже двадцять років цієї кар'єри — від сільської драми «Село не люди» (2007) до герметичного детективу «СпАДок» (2023), задум якого виник буквально за тиждень до повномасштабного вторгнення, і зовсім нової для авторки містичної дилогії «Харизмат» (2025). Попри репутацію майстрині «гострої соціальної прози», значна частина цих текстів — не соціальна публіцистика в художній обгортці, а конкретні, часто заплутані родинні історії з прокляттями через покоління («ПоКров»), містичними двійниками («Ініціація») чи фальшивими послушниками в монастирі («#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ»), і саме ця плутанина жанрів — соціальна драма, детектив, містика, — а не однорідність письма, є найточнішою характеристикою її бібліографії.